Журавльова Л.С. - Науково-теоретичний аналіз сутнісних відмінностей поняття “дисграфія”

У статті розглянуто проблему порушення письма як одного з видів писемного мовлення. Зазначено, що дисграфія є найбільш поширеною формою мовленнєвої патології в учнів молодших класів. Наголошено на тому, що сьогодні бракує єдиної термінології, яка використовується на позначення порушень письма й читання, а також чітко вироблених підходів до їхнього аналізу. З’ясовано, що в сучасній спеціальній літературі вітчизняні й російські вчені на позначення порушень письма використовують терміни: «дисграфія», «дизорфографія», «аграфія», «еволюційна дисграфія», «специфічні порушення письма». Схарактеризовано терміни «специфічні розлади навчання», дислексія («dyslexia»), що активно використовуються зарубіжними вченими. Підкреслено, що дослідники по-різному розуміють взаємозв’язок між порушеннями читання й письма. Деякі автори їх ототожнюють і вказують на причинно-наслідкову залежність між ними. Наголошується на тому, що наявність дисграфії перешкоджає оволодінню дітьми писемним мовленням як особливою формою мовлення, своєрідним засобом спілкування й узагальнення досвіду, засвоєння якого пов’язано з якісними змінами інтелектуальної, емоційної, вольової та інших сфер особистості учнів.

Ключові слова: специфічні порушення письма, дисграфія, дислексія, специфічні розлади навчання.